Коли Вікторія дізналася, що стане мамою, її серце наповнилося радістю та надією. Вагітність проходила легко, і майбутнє здавалося найсвітлішим і найщасливішим. Але під час планового огляду в Луцьку лікар, дивлячись на екран УЗД, сповістив жінку: "У вашої дитини можлива вада серця. Раджу перервати вагітність." Ці слова стали найболючішим ударом у житті жінки. Проте Вікторія зібрала в кулак усю свою силу і твердо вирішила: синові судилося жити, і вона має за нього боротись.

Час пологів настав. Вони пройшли нормально. Маленький Давид з'явився на світ, проте замість радісного плачу медсестра помітила, що малюк синіє. Його маленьке сердечко працювало з останніх сил. Молоду маму з немовлям терміново перевели до лікарні в Рівному, там лікарям вдалося стабілізувати малюка. А після численних обстежень прозвучав діагноз, який змусив серце його мами стискатися від болю — аномалія Ебштейна. Це вроджена вада серця, при якій стулки трикуспідального клапана зміщені в порожнину правого шлуночка серця, у результаті чого формується атріалізована частина шлуночка і серце не може нормально працювати. У Рівному лікарі, розуміючи всю складність ситуації, направили Вікторію до Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова. Саме це місце стало для Вікторії останньою надією на порятунок маленького серця її Давида.

Коли синочку виповнилося чотири місяці, Вікторія з малюком на руках переступила поріг інституту. Лікарі ретельно обстежили немовля і підтвердили діагноз. Медики пояснили мамі, що її сина врятує лише операція, але зробити її можна лише, коли Давид підросте. Вона повернулася додому з Давидом, знаючи, що попереду довгий шлях. Вікторія роками пильно стежила за станом сина та постійно відвідувала лікарів і беззастережно вірила в світле майбутнє синочка.

Давид тим часом зростав допитливим і життєрадісним хлопчиком. Він легко знаходив спільну мову з іншими, захоплено відкривав для себе нове, із задоволенням грав із друзями. У школі вчився старанно, часто дивуючи вчителів своїми щирими запитаннями. Удома він завжди був маминою опорою — допомагав із господарством і робив це з такою турботою, що здавалося, серце цього хлопчика вміщує весь світ. Вікторія раділа тому, якою світлою дитиною росте її синок. Він завжди був за справедливість, заступався за друзів, тому маму зовсім не здивувало, коли він поділився з нею мрією стати адвокатом.

Одного дня, повернувшись з прогулянки, Давид, як завжди, голосно гукнув: "Мамо!" Але раптом його голос урвався, і він почав падати на підлогу. Вікторія кинулася до сина, її руки встигли підхопити його тендітне тіло. Хлопчик втратив свідомість, його губи стали синього відтінку. Вікторія мало не кричала від відчаю, але замість панікувати, якнайшвидше набрала швидку, притискаючи сина до себе.

Лікарі прибули вчасно і помчали до Центральної районної лікарні Луцька, де стабілізували хлопця. Та як тільки це сталося, Давида терміново направили до Києва в Національний інститут серцево-судинної хірургії. Там, оцінивши стан дитини, лікарі, не гаючи ані секунди, швидко і ретельно обстежили малечу і призначили операцію.

В той день, коли її маленького сина забрали до операційної, час для Вікторії ніби зупинився. Операція тривала три з половиною години. Мама сиділа біля дверей, міцно стискаючи хрестик у руці. Нарешті лікар вийшов, із втомою, але посмішкою на обличчі, і повідомив, що операція пройшла успішно.

Давид одужував, та лікарі попередили, що серденько хлопчика ще потребуватиме операції в майбутньому — можливо, у 18, а може, й у 60 років. Але тепер Вікторія була впевнена: її син — справжній борець. Він мріє змінити світ, допомагаючи людям, і ніщо не зупинить його.

Історія Давида — це про віру, що змінює долі, і про силу мрії, яка допомагає долати будь-які труднощі. Вікторія та Давид разом довели, що жодні прогнози не можуть перемогти любов і надію.

Диво для Давида стало можливим за підтримки бренду Lancôme в рамках проєкту «Велике маленьке серце» до Дня Святого Миколая у 2023 році.