Вона голосно верещить, коли дивиться мультики, а ще – дзвінко сміється. І такі миті цінніші за золото, бо зазвичай життя дівчинки сповнене болю і випробувань. У свої шість рочків Марійка Данильчук не тримає голівки, не сидить і не контролює лівої ручки. Час від часу тіло дитини зводить від напруги. У неї – ДЦП. І здолати його допомагає не жінка, що її народила, а любляча мама, яка її удочерила.
Зовсім крихітна, вагою у якість 1 900 грамів, саме такою Марійка з’являється на світ – це сьомий місяць вагітності. Породілля одразу ж пише відмову. Передчасно народжене дитя із можливими відхиленнями, нехай ті ніколи б і не підтвердитися, їй не потрібне. Покинуту дівчинку на два місяці лишають у відділенні недоношених, а потім відправляють у дитячий будинок.
Тим часом Галині – 35. Останні 10 років жінка, яка понад усе на світі хоче стати мамою, намагаються завагітніти, усе намарно. Від того шлюб дає тріщину і уже самотньою вона ухвалює для себе непросте рішення: усиновлення та їде до дитбудинку. Там їй і приносять її, 5-місячну красуню Марійку. Серце підказує: «Омріяна донечка», лікар певнить – дитя здорове. Галині цього виявляється достатнім. Додому вони їдуть уже разом.
Два місяці невичерпної любові, їх тепер на світі двоє – мама і донька. Галина не тямиться від щастя, але помічає – з дівчиною щось не те: вона не перевертається на бік, не тримає ручками іграшки. Візит до невролога вибиває землю з-під ніг – діагноз дитячий церебральний параліч, не про таке життя мріяла жінка. Лікарі своєю чергою переконують, аби повернула дитя. Лунають фрази: «Навіщо себе в тюрму садити? Візьми здорову дитину та й живо нормально». Та це не для Галини. Вона відчуває: заради однієї усмішки донечки зверне гори, бо інакше собі цього просто не пробачить.
Масажі, лікувальна фізкультура, іпотерапія, голковколювання, заняття в басейні – щодня скуте недугою дитяче тіло розминають і розтягують лікарі та реабілітологи. Галина щосили намагається забезпечити донечку доглядом. І результат не змушує себе чекати – біль і тонус в м’язах поступово слабшають, Марійка починає повзати і навіть сидіти з опорою на ручки. З’являється шанс, що колись вона зможе навіть стати на ніжки. Треба лише не збавляти темп, а ще – гроші.
На саму лише реабілітацію донечки щороку йде щонайменше 40 тисяч гривень, а ресурси мами-одиначки, яка жодної секунди не пошкодувала, що обрала в донечки саме Марійку, давно вичерпані. Тож цій маленькій, але дуже мужній дівчинці, не впоратися без нашої з Вами підтримки. Тисніть «Допомогти» і один клік зможе змінити життя Марійки.
Звіт про реабілітацію у березні 2018 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у липні 2018 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у серпні 2018 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у листопаді 2018 року за посиланням
Звіт про обстеження 2019 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у березні 2019 за посиланням
Звіт про реабілітацію у листопаді 2019 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у серпні 2019 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у червні 2020 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у вересні 2020 року за посиланням
Звіт про реабілітацію у квітні 2021 року за посиланням