Недитяча доля

7 грудня 2001року, о восьмій годині ранку, майор міліції м.Одеса знайшов невеликий згорток біля дитячого відділення Центральної районної лікарні. Поруч була записка з прізвищем та датою народження, а в червоній ковдрі плакав маленький малюк, на вигляд 4-х місяців від народження, одягнений в білу сорочечку і коричневі колготки. Це все придане з яким відпустила його мама у життя. Так почалася історія маленького Михайлика.

Малюк виріс, переїжджаючи по дитячих будинках і інтернатах, при собі маючи лише діагноз ДЦП та супутні захворювання. Батьків малюка намагалися знайти. І в якийсь момент, навіть з'явилася надія, що мама знайшлася в Миколаївській області, але жінка написала пояснення, що не має відношення до даної дитини.

У Цюрупинський інтернат, Михайло приїхав в 2005 році. Хлопчик довгий час пересувався тільки за допомогою візка. Але завдяки зусиллям завідуючої інтернату, Княгніцької Т.Г., хлопчик щороку їздить на реабілітацію в різні центри. Ось і зараз, завдяки допомозі наших донорів, Михайлик повернувся з курсу реабілітації в м.Трускавець. Тепер він може ходити біля опори, але ходити! Дитину чекає ще багато роботи над собою і ще не один курс реабілітації, але ж є результат! І цей результат дає йому шанс стати повноцінним членом суспільства, а не доживати свій час в будинку інвалідів.

Хлопчик ще й дуже талановитий, він займається квілінгом і його роботи зараз представлені на виставці у Німеччині. Ще він малює піском, і хто знає, може колись він стане відомим митцем.

Ось вам одна історія життя дитини, яку покинула власна мати. Давайте не будемо забувати, що допомога діткам, яких кинули батьки, потрібна протягом всього, їх такого не простого життя.

Спасибі вам, за те, що дали Михайлику ще одну можливість підлікуватися і стати на один крок ближче до мрії. А може пощастить, і його заберуть в люблячу родину!

У дитячому будинку-інтернаті м.Цюрупинськ, живе ще 142-є дітей, що потребують лікування та реабілітації .... Хочете допомогти?