Дмитро (2004 р.н.)

Він ніколи не заговорить першим – сором’язливий, а ще завжди спокійний та дуже терплячий. 14-річний Дмитро прикутий до інвалідного візка, ніжки майже не розвинулися, геть коротенькі. Своїх кінцівок хлопець не відчуває і це радше щастя, бо якби відчував – то був би нестерпний біль:  вони вкриті виразками з гноєм. 

Богатир вагою під чотири кілограми, півметра зросту, первісток. Пологи минули без проблем, одначе лікарі швидко виявили – дитя дуже хворе: вроджена вада розвитку і грижа на животику. Чи проходила його мама обстеження під час вагітності достеменно невідомо, та із пологової зали дитя повезли одразу в операційну.

Життя цього хлопчика ніколи не балувало: замість люблячої родини – інтернатна система, спершу Одеський дитбудинок, а потім «Олешки» - інтернат для дітей з особливими потребами. Його діагноз – спинна біфіта – це розщеплення хребців, до якого з роками додався страшний сколіоз, тазові органи розвинулися з порушенням функцій.

Від постійного перебування у інвалідному візку, на коротеньких ніжках утворюються пролежні, вони гниють, вкриваючись ранами. Мазі не допомагають. Від запальних процесів у Дмитра постійно підвищується температура, через це він останній рік майже не відвідує школу.

 

Взявши Дмитрика під опіку, ми влаштували йому обстеження у цілої низки спеціалістів: невролог, уролог, хірург, ортопед, офтальмолог, ЛОР, гастроентеролог і ендокринолог. Після цього вражені виразками Дмитрові ніжки нарешті прооперували, нині йому вже ліпше. Лікарі ж прописали дитині лікувальну фізкультуру, масажі і курси професійної нейрореабілітації, лише це здатне поліпшити його стан.

Одначе Дмитрові, вихованцеві інтернату, годі й сподіватися на турботу держави: жодного шансу пройти хоча б один курс реабілітації у нього немає, а на рік таких, вартістю у 10 тисяч гривень, потрібно три. Тож, нині ми – єдина надія цього терплячого хлопця. Тисніть «Допомогти», підтримайте дитину.

*у призначенні платежу обов'язково вказуйте ім’я дитини, якій хочете допомогти