Марія Данильчук (2013 р.н)

Вона голосно верещить, коли дивиться мультики, а ще – дзвінко сміється. І такі миті цінніші за золото, бо зазвичай життя дівчинки сповнене болю і випробувань. У свої шість рочків Марійка Данильчук не тримає голівки, не сидить і не контролює лівої ручки. Час від часу тіло дитини зводить від напруги. У неї – ДЦП. І здолати його допомагає не жінка, що її народила, а любляча мама, яка її удочерила.

Зовсім крихітна, вагою у якість  1 900 грамів, саме такою Марійка з’являється на світ – це сьомий місяць вагітності. Породілля одразу ж пише відмову. Передчасно народжене дитя із можливими відхиленнями, нехай ті ніколи б і не підтвердитися, їй не потрібне. Покинуту дівчинку на два місяці лишають у відділенні  недоношених, а потім відправляють у дитячий будинок.

Тим часом Галині – 35. Останні 10 років жінка,  яка понад усе на світі хоче стати мамою, намагаються завагітніти, усе намарно. Від того шлюб дає тріщину і уже самотньою вона ухвалює для себе непросте рішення: усиновлення та їде до дитбудинку.  Там їй і приносять її, 5-місячну красуню Марійку. Серце підказує: «Омріяна донечка»,  лікар певнить – дитя здорове. Галині цього виявляється достатнім. Додому вони їдуть уже разом.

Два місяці невичерпної любові, їх тепер на світі двоє – мама і донька. Галина не тямиться від щастя, але помічає – з дівчиною щось не те: вона не перевертається на бік, не тримає ручками іграшки. Візит до невролога вибиває землю з-під ніг – діагноз дитячий церебральний параліч, не про таке життя мріяла жінка. Лікарі своєю чергою переконують, аби повернула дитя. Лунають фрази: «Навіщо себе в тюрму садити? Візьми здорову дитину та й живо нормально». Та це не для Галини. Вона відчуває: заради однієї усмішки донечки зверне гори, бо інакше собі цього просто не пробачить.

Масажі, лікувальна фізкультура, іпотерапія, голковколювання, заняття в басейні – щодня скуте недугою дитяче тіло розминають і розтягують лікарі та реабілітологи.  Галина щосили намагається забезпечити донечку доглядом. І результат не змушує себе чекати – біль  і тонус в м’язах поступово слабшають, Марійка починає повзати і навіть сидіти з опорою на ручки.  З’являється шанс,  що колись вона зможе навіть стати на ніжки. Треба лише не збавляти темп, а ще – гроші.

На саму лише реабілітацію донечки щороку йде щонайменше 40 тисяч гривень, а ресурси  мами-одиначки, яка жодної секунди не пошкодувала, що обрала в донечки саме Марійку,  давно вичерпані. Тож цій маленькій, але дуже мужній дівчинці, не впоратися без нашої з Вами підтримки. Тисніть «Допомогти» і один клік зможе змінити життя Марійки.