Ярославка Кушніренко (2011 р.н.)

Вона усміхається так щиро, що навіть несила повірити: життя цієї дівчинки сповнене не дитячими пустощами, а болем і стражданнями. І причина тому – ДЦП. Ручки і ніжки нашої нової підопічної, Ярославки Кушніренко, скуті хворобою. У свої 6 рочків вона не вміє ані ходити, ані говорити, навіть сидить лише з маминою підтримкою. Та все ж щодня бореться за те, аби колись нарешті таки опанувати своє тіло.

Передчасні і стрімкі пологи, на світ Ярославка з’являється занадто рано, лише на 28 тижні вагітності. Крихітка вагою якось 1400 грамів одразу потрапляє до реанімації: самостійно не дихає, не їсть, з її тільця відходять катетери і трубки, маленьке життя підтримують численні апарати. Лікарі стримані в прогнозах – недоношена, а значить: очікувати можна будь-яких ускладнень. 

Ярославка кріпне: набирає вагу, вчиться пити молочко і за три місяці їх з мамою Наталею нарешті відпускають додому. Але лікарі попереджують: крихітці загрожує ДЦП. Аби того уникнути, радять лікувальну фізкультуру, масажі, прописують медикаменти. З надією оминути хворобу щодня Ярославка п’є гіркі ліки, а мама виснажує її процедурами, розробляє ручки і ніжки. Одначе за рік виявляється: усе намарно, страшний діагноз їх таки наздоганяє.

«Це був відчай. Я геть не знала, що робити. Пам’ятаю, тоді притиснула її до себе, а вона у відповідь усміхнулася. І я зрозуміла: я буду боротися заради неї і за неї, адже моя донечка має жити максимально повноцінним життям», - отак раз і назавжди Наталя ухвалює для себе рішення не здаватися. І жодного разу відтоді не дозволяє собі впасти у відчай. Хоча приводів на те – більш ніж достатньо.

Кожен рух її донечці дається шляхом титанічних зусиль, вона щодалі помітніше відстає у розвиткові. На постійну реабілітацію треба шалених грошей, а єдина опора, чоловік, одного разу здається: він кидає хвору доньку і відмовляється їй допомагати. Мама Наталя ж навіть не може влаштуватися на роботу, бо не має з ким лишити своєї Ярославки.

Та сил додає сама крихітка. Вона починає робити успіхи: реагує на мультфільми і музичні іграшки, лежачи на спинці активно махає ручками і ніжками, навіть сама перевертається на бік. Все частіше дівчинка розкриває колись геть скуті спастикою долоньки, її м’язи розслабляються, вирівнюється спинка. В ортопедичному взутті вона може, тримаючись за опору, стояти цілих чотири хвилини. А нещодавно Ярославка сказала «Да» - перше малесеньке слово. 

Цей очевидний прогрес нині будь-що треба закріпити, інакше ДЦП просто не дасть Ярославці розвиватися. Для цього щотри місяці дитина повинна проходити курс реабілітації вартістю 10 тисяч гривень, таких грошей у її мами немає: дохід родини – 2750 тисяч гривень, а всі заощадження давно скінчилися. Тож саме ми з вами їхня єдина надія. Аби підтримати дівчинку у її боротьбі, тисніть «Допомогти»

«Я дуже хочу поставити свою доцю на ножки, хочу щоб вона ходила і говорила, тому намагаюсь кожен день зробити для цього все можливе, але крім моїх зусиль потрібна ще допомога спеціалістів, за яку потрібно платити. Вірю, що ми з Ярославкою не самі, що Бог пошле людей, які нам допоможуть!»