Єзерський Андрійко (2005 р.н.)

Слово «Мама» він вперше вимовив лише у дев’ять років, а свій перший крок ступив у 11. Киянин Андрійко Єзерський – наш новий підопічний. 12-річний хлопчик страждає від ДЦП, недуга тримає в болючій напрузі всі м’язи тіла – це наче всім нам знайома кріпатура після тренування, просто у Андрійка вона ніколи не минає. Ще один наслідок паралічу - відставання у розвиткові. Здавалось би елементарні для здорової дитини речі, як то тримати голівку чи ложку в руках, для хлопчика - результат виснажливого лікування і численних реабілітацій.

Андрійко народився недоношеним – стрімкі пологи на сьомому місяці вагітності. Крихітку, вагою лише два кілограми, одразу забрали до реанімації новонароджених. Кілька день він самостійно навіть не дихав, замість маминих обіймів був кювез, а замість молока – суміші через зонд. Та вже за місяць Андрійка виписують, а маму обнадіяли – він впорається.

Така бажана і чекана дитина в родині Єзерських, Андрійко купається в любові батьків і старшого братика. Тоді їм здається, що усі випробування – позаду. Аж раптом в три місяці невролог ошелешує: підозра на дитячий церебральний параліч.

«Я не вірила. Який ДЦП? Мій Андрійко не може мати ДЦП. Він абсолютна здорова нормальна дитина. Навіть думати інакше я не хотіла».  Це згодом, пригадує Соня, мама Андрійка, вона дійсно почала помічати – син не такий як усі. Він не тримав голівки, не перевертався із животика на спинку, його не цікавили іграшки, Андрій просто на них не дивився, згодом проявилася ще й косоокість.  Діагноз виявився беззаперечним.

Відтоді усі 12 років Андрійчиного життя – боротьба за те, аби він став  якщо не здоровим, то хоча б самостійним. Немає методу,  якого б він не спробував - басейн, масаж, лікувальна фізкультура, заняття з кіньми, плавання з дельфінами, болючі уколи ботоксу - ті розслабляють м’язи, після чого на цілий місяць на ніжки накладають гіпс, щоб вирівнювалися – і так уже 10 разів. Вдавалися і до радикального – операцій на ногах.

Результат такої кропіткої роботи – Андрійко пішов до школи. Хлопчик уже в другому класі, хоч і вчиться індивідуально. Він вміє рахувати до 10, і це вже свідчить, що інтелект у нього збережений, а отже є й потенціал. Дитина обожнює малювати і грати в комп’ютерні ігри. 

«Ми кожній дрібниці радіємо, кожному пройденому сантиметру. От зараз він навчився ложечку тримати, нехай поки недолуго і не завжди нею до ротика потрапляє, але Андрюша старається і я знаю, що в нього все обов’язково вийде, бо він у нас дуже впертий». 

Родина Єзерських – малозабезпечена, живуть в гуртожитку, мама Софія не працює, бо не може лишити Андрійка, його тато, теж Андрій, поліцейський – нещодавно повернувся з АТО.  Держава ж, яку захищав на Сході чоловік, таких як його син забезпечує одним лише курсом реабілітації на рік – це критично мало, щороку треба мінімум чотири курси – обов’язково з басейном. Вартість одного такого – 12 тисяч гривень. Також дитині потрібно проходити комплексні обстеження у невролога, ортопеда, логопеда, а ще здавати низку аналізів. Це ще 9 тисяч гривень. Сподіватися бідній родині лишається лише на нам з Вами. Підтримайте дитину, натисніть «Допомогти».

Андрійко шаленіє, коли бачить діток. Він хоче з ними бавитися, але зазвичай на майданчикові просто за ними спостерігає, здалеку. Дітки його не розуміють, а мами, забачивши хворого хлопчика, радять триматися подалі. Інколи Андрійко питає у своє мами, що ж із ним не так і такі питання краять їй серце.

«Я не знаю, що йому відповісти, але завжди кажу, що він такий же як і всі вони, має дві ручки, дві ніжки і велике серце. Кажу, що просто він наш з татом особливий хлопчик і ми його дуже-дуже любимо. Знаєте, інколи буває, опускаються руки, але він уміє нас дивувати. І з кожним новим словом ми сповнюємося впевненості – ми зліпимо з нього Людину і колись він зможе мати друзів».